Управління
культури і туризму

Закрити Про управління

Закрити Керівництво управління

Закрити Структура управління

Закрити Колегія управління

Закрити Нормативно-правові акти

Закрити Галузеві програми

Закрити Заходи управління культури і туризму

Закрити Інвестиційні проекти

Закрити Туризм

Закрити Про надання адміністративних послуг у галузі

Закрити Обласні премії для працівників галузі

Закрити Про стан галузі культури

Закрити Система управління якістю

Закрити Звернення громадян

Закрити Обласна літературна премія імені Євгена Маланюка – 2010

Закрити Накази, що потребують оприлюднення


Установи, заклади та
організації області

Закрити Культурно-мистецькі проекти

Закрити Мережа закладів обласного підпорядкування

Закрити Установи, заклади та організації області

Закрити Творчі колективи області


Календар


Лічильник

    всього

    зараз на сайті




Обласна літературна премія імені Євгена Маланюка – 2010 - Відгуки на літературно-художнє видання Олени Ворони “Безмежне поле життя...У кожного воно своє”

Відгуки
 на літературно-художнє видання Олени Ворони
“Безмежне поле життя...У кожного воно своє”
 
 
         Природа, як і рідна мати, щедро наділяє своїх дітей талантами. Особливо багато обдарованих особистостей вийшло з села, де безмежні поля дають людині широку, щедру душу, краса природи – чарівну зовнішність, а спів птахів передається талантом тим, хто слухав цей спів змалечку.
         З маленького українського села Шляхове вийшла у безмежне поле життя наша шановна ювілярка Олена Миколаївна Ворона. У Бобринці її знає кожен. Коли вона йде по вулиці, все навкруги стає світлішим не лише тому, що гарна жінка, а через те, що йде з добром до людей і дарує їм тепло своєї щедрої душі.
         За професією Олена Миколаївна – вчитель початкових класів, педагог за покликанням. „Буквар, читанки, парти в два ряди, наша перша вчителька в серці назавжди” – співають її учні. Багатьох вона випустила у широкий світ, раділа з їхніх успіхів, сумувала через невдачі. І сьогодні учні пам’ятають, вітають зі святами, розповідають про своє життя, досягнення.
         Доля послала їй не одне тяжке випробування, адже вона не скорилася, вистояла і реалізувала всі ті таланти, якими щедро наділила її природа. У неї син Віктор, улюблена внучка Марина, є коханий чоловік – її осіннє щастя, опора і надія в будь-яку тяжку хвилину – Іван Іванович Дзюбинський.
         Жодного дня Олена Миколаївна не може сидіти дома склавши руки. Перелічити всі її громадські доручення і обов’язки нелегко: вона постійна учасника художньої самодіяльності, солістка народного міного ансамблю „Росинка”, член хору „Ветеран”, організатор у Бобринці, і ведуча народної програми „Киньте все, гармошка грає”, керівник прес-групи районного ветеранської організації, член літературної студії „Спадок”, засновник і ведуча Дня матері в районі, постійний автор цікавих статей до районної, обласних та центральних газет. Про багатьох хороших людей району читачі дізналися саме завдяки Олені Миколаївні.
         Після виходу на пенсію повністю присвятила себе роботі з ветеранами. Створила ветеранський клуб „Надвечір’я”, в якому знайшли відраду для душі багато людей пенсійного віку. Її любить бобринецький глядач. Люди йдуть на усі заходи з великим задоволенням. Вона так веде свої програми, що кожного разу глядачеві здається, ніби ведуча спілкується саме з ним. А назви програм говорять самі за себе: „Нема світлішої любові, ніж материнська”, „Супердідусі”, „Супербабусі”, „А роки летять…”, „Скликає в гості усіх хто близький мені за духом”, „Життя прожити – не поле перейти” та багато інших. На відзначення 65-річчя Великої Перемоги вона провела чудовий захід – естафету поколінь „Ніхто не забутий, ніщо не забуто”. 9 Травня на зустрічі ветеранів війни вона незамінна ведуча, яка теплим і щирим словом, гарною піснею завжди зігріває людські серця.
         Цієї весни Олена Миколаївна видала свою збірку „Безмежне поле життя…” і від щедрої душі подарувала її друзям. Зворушує звернення автора до читачів: „Ви щасливі, що живете на цьому світі. І хоча сьогодні ми переживаємо нелегкі часи, вірте: все у нас буде добре. Цінуйте кожен день свого буття на землі. Будуйте своє щастя і даруйте людям радість”.
         Щодня і щогодини ювілярка дарує нам радість, часточку свого серця, не скорившись хворобі і нелегкій долі. Тож нехай Бог пошле їй здоров’я, натхнення, удачу у всьому. Щоб її талант процвітав на багато, багато років. Нашому Бобринцю просто необхідно, щоб для нас жила і працювала Олена Миколаївна Ворона. Як сказав колись О.Некрасов „Природа – мати! Коли б таких людей ти інколи не посилала світу, завмерло б поле життя”. Воно у ювілярки безмежне, щедре і неповторне.
         Шановна Олено Миколаївно! Хай щастить вам на вашому полі, на якому ви вже зібрали щедрий урожай людської вдячності і любові!
 
         М.Ільєнко, м.Бобринець
 
 
 
 
Подарунок бобринчанки.
         Скрутні нині часи. Не тільки в економічному, соціальному плані, а й у моралі, етиці. Надивившись модних кінострічок, політичних баталій, наслухавшись побутових розповідей-страшилок, інколи нас здається, що вступили в полосу Содома і Гоморри – моральної вседозволеності і розпусти.
         На такому брудному фоні світлим промінчиком, що ненав’язливо радить, учить, застерігає є видана невелика гарно оформлена збірка бобринчанки Олени Ворони „Безмежне поле життя…”. Це подарунок фермера Івана Дзюбинського своїй дружині до 60-річного ювілею.
         По-моєму найбільша цінність видання у тому, що авторка возвеличила сім’ю, рідню – основу напівзабутого генеалогічного дерева, врешті-решт фундаменту суспільства. „Не сотвори кумира, окрім Бога і отця свого” сказано у святому письмі. І Олена Миколаївна з такою ніжністю і любов’ю розповідає про маму, бабусю, про особисте осіннє щастя. Про своє нелегке болюче життя, на шляху якого не зчерствіла душею. Сенсом її існування стало – дарувати людям радість. І це переконливо видно з інших, як здається, як на причасті, сповідей героїв.
         Видання вміщує опис багатьох доль, різних життєвих ситуацій, що нерідко вражають карколомними животрепетними сюжетами. Читач наяву бачить, хто правий, а хто гірко спотикається. І, якщо є бажання, то може вчитися на чужих помилках.
         Здається, що автор немовби сама була свідком, пережила різні людські долі. А фактично просто через свою душу пропустила усні та письмові звернення до неї земляків. Чи не тому розповіді читаються легко, як вона тече. Речення необтяжливі, слова від серця. Яскравий приклад самобутнього таланту оповідачки.
         Книжка „Безмежне поле життя…” – подарунок бобринчанки всім нам. Жаль тільки, що тираж складає всього 80 примірників. А видання могло б стати навчальним посібником для багатьох дорослих і школярів різного віку. Бо вчить цінувати, шанувати свою рідню, сім’ю – основу життя, основу нашого щастя і радості.
 
         Іван Терентійович Пайол,
в минулому редактор райони „Честь хлібороба”
м. Бобринець
 
 
 
 
         Звертається до Вас вчителька-пенсіонерка з м. Бобринця. Хочу поділитися своїми враженнями про літературну творчість моєї землячки Ворони Олени Миколаївни.
         Нещодавно до моїх рук потрапила її збірка „Безмежне поле життя…”. Я прочитала її за один день, забувши про всі свої справи і проблеми.
         Ще з шкільних років я знала, що Чехов – неперевершений майстер коротких оповідань, я їх перечитую і перечитую по кільканадцять разів, отримуючи щоразу задоволення і насолоду. Тепер я перечитую оповідання О.Ворони, адже вона описує не надумані історії а життєві ситуації. Вони вчать читачів бути добрими і мудрими, знаходити вихід із здавалося б безвихідних ситуацій.
         Сама Олена Миколаївна пережила не одну трагедію, має великі проблеми із здоров’ям. Але вона знайшла сили піднятися над усіма життєвими негараздами і нести своєю працею людям добро і надію. Її знають і люблять всі мешканці Бобринця і району. 60-річний ювілей Олени Миколаївни святкував увесь райцентр, такого грандіозного шоу у нас ще не було. Надсилаю Вам свою статтю „Талант і доля”, яка розповість більше про цю чудову жінку.
         Олена Миколаївна не лише сама пише чудові оповідання, а й підтримує інші таланти. Наприклад, своїм коштом вона допомогла видати збірку поезій ветерана війни, учасника бойових дій Неклеси Д.Д. „Любов на всі літа”.
         Надіюсь, що Бог пошле О.Вороні здоров’я, щоб вона продовжувала свою творчість, таку потрібну людям. Всі, хто прочитав її збірку, схвально відгукуються про неї і просять автора продовжувати цю добру справу. Всі оповідання читаються легко, бо вона знайшла свій неповторний стиль, просту людську мову та цікавий зміст оповідань.
         Бобринецька земля подарувала людям багато талантів, особливо ми гордимося тим, що корифеї українського театру були нашими земляками. Тепер в рядах наших талановитих земляків буде непересічна особистість – Ворона Олена Миколаївна.
         Знаю, що талантам треба допомагати, бо бездарності пробиваються скрізь самі. Тому вважаю, що праця О.Ворони заслуговує на відзначення, щоб про неї знала не лише Кіровоградська область, а й Україна.
 
                                      З повагою, Ільєнко М.М.
                                      м. Бобринецьк
 
 
 
 
 
         Про ерудицію і непересічність особистості О.М.Ворони знають якщо не всі, то більшість людей нашого степового міста. Вона постійний респондент місцевої газети „Честь хлібороба”. Відома ця жінка своїми дописами і в обласних газетах „Ветеран Кіровоградщини”, „Народне слово”. Пише вона і в республіканські газети.
         Не буду повторюватись. Своє захоплення родом її діяльності я висловила в своїй         поетичній посвяті з назвою „Звичайна жінка”, яку вона помістила в кінці збірки своїх оповідань „Безмежне поле життя…”. Саме про цю збірку я як член літературної студії „Спадок” і колишній вчитель української мови і літератури і хочу повести розмову.
         Дізнавшись, що збірку О.М.Ворони висунуто на конкурс щодо здобуття премії імені Євгена Маланюка в номінації „художня література” (газета „Народне слово” за 09.11.ц.р.), хочу поділитись своїми враженнями.
         З великим задоволенням перечитала оповідання подарованої мені автором збірки. З багатьма з них я знайома і раніше з газет, в яких вони друкувались.
         Я не маю такого права як літературний критик, але за 35-річний стаж роботи вчителя-філолога мені доводилось писати рецензії на учнівські твори. Отож нехай мій відгук на прочитану збірку оповідань Олени Миколаївни як колишньої молодшої колеги (в 70-80-х роках минулого століття ми працювали в одній школі) буде так би мовити дружньою рецензією, якщо це можна так назвати.
         Передусім оповідання вражають глибиною проникнення автора у фольклорне багатство свого народу. В них багато народних висловів, прислів’їв, повір’їв, навіть назви оповідань нагадують прислів’я: „З журбою радість обнялися”, „А у житті, як на довгій ниві”, „Втрачене назад не повернеш” і подібне.
         В своїх оповіданнях Олена Миколаївна порушує тематику послаблення міжособистісних комунікацій, біль самотніх людей. Про це, до речі, ще в 70-80-х роках минулого століття в своїх поезіях висловила велика поетеса сучасності Ліна Костенко, а в прозі – Павло Загребельний („Південний комфорт”). А в умовах сучасної дійсності (післяперебудовний період) особливо загострились. Маємо самотність і біль не тільки забутих стареньких людей, а почасти й дітей, кинутих напризволяще горе-батьками чи самотність підлітка в сім’ї через відсутність розуміння його світу дорослими, яких турбують проблеми виживання.
         В своїх житейських історіях Олена Миколаївна проводить думку, що людина, народжена для щастя, не повинна бути самотньою, хай це старенька жінка (в оповіданні „Сповідь бабусі Ярини”), підліток („Пізнє кохання”), інвалід („Щастя – це, коли нема горя”) чи молода обездолена жінка („Не судіть мене люди”).
         2008 рік був оголошений роком підтримки національного усиновлення. У нашому районі є кілька сімей, які усиновили сиріт з дитбудинку. Дехто йде на такий крок від безпросвітності безробіття та з-за матеріальної зацікавленості. Адже держава на це виділяє кошти. Інші – від доброти власного серця.
         В оповідання „З журбою радість обнялись” Олена Миколаївна проводить думку, що справжнє почуття любові до дітей-сиріт виявляють люди, які самі пережили велике горе втрати дітей. І тут матеріальне відступає назад.
         У багатьох своїх оповіданнях: „Вигадати таке неможливо”, „Жоржини”, „А у життя, як на довгій ниві”, „Сила кохання”, „Якби не собака” та ін. Олена Миколаївна обстоює справжнє почуття кохання, намагається переконати читача у перевагах духовного над матеріальним („Помилка молодості”), застерігає молодь від надмірної довірливості („Стерти з пам’яті”).
         Одного разу, розмовляючи по телефону з Оленою Миколаївною, я назвала її Марко Вовчком ХХІ століття. Можливо, це звучить високопарно порівняти оповідачку (так сама себе називає О.М.) з видатною письменницею, класиком української літератури. Але мені здається, що хто прочитає її оповідання, той упіймає спорідненість душі цих двох жінок різних епох. Зокрема у вигляді мови народних оповідань (адже у обох вони взяті з життя народу), глибиною знання фольклору, умінням спілкуватися з людьми, проникненням у душевний світ людини, умінням співпереживати і в короткій історії відтворити долю людини.
         І хай ці оповідання О.М. дещо поступаються в доборі художніх засобів відтворення дійсності, але вони вражають щирістю і правдивістю, простотою і доступністю, умінням заінтигрувати фабулою, часом несподіваною розв’язкою чи непередбачуваним кінцем, як у новелах („А у житті, як на довгій ниві”, „Щастя – це коли нема горя”).
         У своїй післямові до збірки оповідань „Життя …” автор висловила своє кредо: „Смисл мого життя – дарувати радість людям”. І дарує ця жінка радість щедро і самовіддано. Важко назвати у місті кого-небудь з шанованих людей, про кого б не написала нарис Олена Миколаївна у місцевій чи обласній газетах. Дуже відповідально ставиться до обов’язків керівника прес-групи Ветеранської організації. Дарує вона радість людям і піснею зі сцени, і талантом ведучої на святкових концертах. А що вже говорити про переповнені зали людьми, коли вона проводить „Надвечір’я” чи „Киньте все, гармошка грає”.
         Переживши не одну трагедію у своєму житті, подолавши хвороби, ця мужня жінка навчилась по новому дивитися на життя і віддавати себе повністю дітям. Яким оптимізмом звучать рядки її післямови до збірки у зверненні до читачів: „… усе в нас буде добре. Цінуйте кожен день свого буття на землі. Будуйте своє щастя і даруйте людям радість”.
         Мені раптом спали на думку слова загальновідомого афоризму „Якщо народ в душі поета, то і поет в душі народу”. Перефразувати його відносно Ворони О.М. можна так: „Якщо ти даруєш радість людям, вони відповідають тобі тим же і тягнуться до тебе душею”. Силою волі, силою свого духу, силою обдарованості, силою любові до людей ця жінка рятує їх від депресій, витягує з мороку самотності, виводить їх на люди, піднімає на сцену. І почасти в її „Надвечір’ї” (яке, до речі, 24 грудня ц.р. відзначатиме 5-річний ювілей) зі сцени виступають люди, які ніколи і не подумали б там бути. А виступають з легкої руки цієї жінки, яка представляючи їх як ведуча, ніби говорить: „Ось, будь ласка, дивіться, які у нас талановиті люди. Не я одна, а всі ми разом, рідні мої бобринчани”. І таким чином дізнаються люди про місцевих поетів-аматорів: Потапчик Г.Р., Катану М.І., Неклесу Д.Д., Бевзенко Є.В. та ін. З гордістю і задоволенням слухають баяніста Ковальчука В., який не тільки майстерно грай, а й добирає мелодію до власних віршів, до сліз регочуть з дотепних гуморесок 80-літньої бабусі Ряжко Д.Т.
         Ось написала про гуморески і згадала, що не торкнулася ще однієї теми у збірці Ворони. Це її гумористичне оповідання „Як я омолодив дружину”. Олена Миколаївна на засіданнях літстудії „Спадок” не раз виступала зі своїми гумористичними оповіданнями, які всім дуже подобались.
         Дуже хочеться, щоб наша славна землячка стала переможцем конкурсу і здобула премію імені Євгена Маланюка. Можливо, це стане поштовхом до нового витка творчості і дасть змогу їй видати ще й збірку гумористичних оповідань. Бажаю Олені Миколаївну сил, витримки, терпіння і великих творчих успіхів.
 
                                                        Рожкова Наталія,
                                                        вчителька-пенсіонерка
                                                        м.Бобринець
 
         Переді мною лежить книга оповідань „Безмежне поле життя..” Олени Миколаївни Ворони. У думки мої полинули в минуле, коли мені з районної бібліотеки подзвонили і спитали, чи не хочу я побачити концерт присвячений Дню сільського працівника. Я нічого не відповів тільки подумав, що там буде звіт про зібраний урожай та буде виконано декілька пісень. А потім ніби якась сила мені шептала: „Іди, іди на концерт”. Клуб „Дозвілля” був набитий людьми. І ось появилась вона – ведуча концерту Олена Миколаївна. Лице обрамляли красиві жіночі локони, а усмішка випромінювала безмежну теплоту душі. І полилась розповідь про важку працю сільських тружеників. Її розповідь проникала в душу, а уява намалювала – ось тракторист в степу оре поле, пилюка пробивається в кабіну, давить на все тіло, комом стоїть в роті, а орати треба під майбутній урожай. А потім розповідь про доярку, котра в чотири години ранку йде доїти корів, схилившись над малими дітками. Своїм словом О.М. доходить до душі кожного слухаючого. І вже ти сам стаєш у ролі тракториста і доярки. А О.М. своїм прекрасним голосом і чарівною усмішкою визиває зливу оплесків. Тоді я подумав – ця жінка прожила щасливе життя. І глибоко помилився. Я захотів познайомитись з нею особисто. Її життя було наповнене низкою страждань, душевною біллю і горем. Вона втратила двох чоловіків, а в день свого ювілею трагічно загинув син. О.М. була на грані життя і смерті та сильний дух, любов до свого народу і Батьківщини, снага до життя перемогли. Вона пішла в люди, ділячись своїм горем і стала писати оповідання про життя-буття рядових трудяг та так просто і дохідливо, що ті розповіді болючою чи радісною струною торкаються твого серця, визивають роздуми, просяться на висновки, пробуджують душу і серце творити для людей добро. Її оповідання різні, як і саме наше життя.
         Оповідання „Жоржини”. В душі крик болі і питання: хто ж із них – Олексій, Лариса, Юлія чи Геннадій у своєму житті – коханні були щасливими. В цім оповіданні О.М. так тонко і дохідливо описує життя персонажів, заставляє кожного замислитись над своїм коханням і зробити висновок з написаного.
         А чи було у когось з персонажів щасливе кохання – у Олексія, Лариси, Юлії, Геннадія? Чи питання О.М. лишає нам на роздуми.
         І знов зворушлива розповідь „Материн лист”, я б сказав, майже, трагічна. О.М. ведучи нас по життю тих людей, заставляє нас задуматись над життєвою дією кожного, спонукає мислити, а як би я поступив у цій ситуації. Хто винен, знає один Всевишній. А ми лишаємося зі своїми припущеннями.
         „Пізнє каяння” – ще одне оповідання про невдале ставлення до своєї долі. І в цій розповіді О.М. веде нас по шляху нещастя, заставляючи кожного із нас думати не тільки про себе, своє життя, а й про життя близьких. Прочитавши це оповідання хочеться кричати до батька Сергія. Чому це ти так зробив, спаскудивши своє життя?! Майже в кожнім оповідання негаразди, болісні тривоги і питання, нам, читаючим ці оповідання.
         Прометей вирвав своє серце, котре палало огнем, щоб освітити шлях стражденним, поет Маланюк всі свої помисли про України виливав у віршах, Олена Миколаївна всю теплоту душі і доброту серця віддає людям, розділяючи з ними свої і їхні негаразди і радості життя. Тож я прошу комісію по присудженні премії ім. Маланюка дати і О.М.
 
 
                                               Неклеса Дем’ян Дем’янович,
                                               інвалід ВВвійни ІІ гр.
                                               м.Бобринець

Створено : 04/01/2011 @ 00:50
Оновлено : 04/01/2011 @ 00:50
Категорія : Обласна літературна премія імені Євгена Маланюка – 2010
Сторінка проглянута 163 раз


Передпроглядання друку  Передпроглядання друку     Версія для друку  Версія для друку